У 1975 році Саузерн переніс фрагменти ДНК, розділені гелями, на нітроцелюлозний папір, встановивши техніку ДНК-блоттингу (Southern blotting).
У 1979 році було повідомлено про метод перенесення білків, розділених гелями, на діазонілбензилоксиметиловий (DBM) фільтрувальний папір і використаний для імунологічного виявлення; цей метод відомий як Вестерн-блот (протеїновий імуноблот).
З’явилися сучасні повністю автоматизовані аналізатори вестерн-блоттингу (такі як Simon and Wes), які усувають потребу в ручній підготовці гелю, обробці гелю та етапах перенесення через мембрану, досягаючи повної автоматизації розділення зразків, перенесення, інкубації антитіл, промивання та виявлення сигналу.